АНАСТАСІЯ КОЛОДЮК : «МУЗИКА ДЛЯ МЕНЕ – ЦЕ ЖИВІ ЕМОЦІЇ І МОЖЛИВІСТЬ ПОБАЧИТИ КРАЩЕ ПОРУЧ»

Осінь – гарний час згадати про яскраві події минулого літа. Одною з таких став музичний фестиваль Koktebel Jazz Festival, на якому можна було почути як українських, так і закордонних артистів. Два виступи в Чорноморську мав дует «Коко Меланж», до складу якого увійшли український композитор і радіоведучий Роман Коляда, а також співачка, фольклорист і етнолог Анастасія Колодюк. Перше наше знайомство з дуетом відбулося в Центрі культури та мистецтв м. Чорноморська. Володарка чарівного голосу з перших секунд захопила слухачів своїм неймовірно ніжним і чуттєвим виконанням старовинних народних пісень, а дізнавшись, що Анастасія ще є дослідницею української етномузики і працівником Національного музею народної архітектури та побуту  (що поблизу селища Пирогів) одразу ж виникло бажання ближче познайомитися з нашою гостею і записати з нею інтерв’ю.

— Анастасіє, з чого розпочалось ваше захоплення етно-музикою?

— Я навчалася в музичній школі грі на фортепіано і декілька років співала в хорі. Але в хорі була дуже голосною і вчителька направила мене в фольклорний ансамбль «Уляночка». Я дуже любила слухати народні пісні, особливо в виконанні моєї бабусі. Пішла до дівчат на репетицію і зрозуміла, що звідси вже нікуди не піду – настільки мене зачепило їхнє звучання. І так я почала цікавитися фольклором, збирати українські пісні, досліджувати різні регіони, особливо ті, звідки мої батьки – південь Рівненщини, Житомирщина, Хмельниччина. Вивчаючи етно-музику, дійшла висновку, що тут часто спрацьовує генетика. Тобто, для того, щоб запам’ятати поліську або волинську пісню мені не потрібно багато часу. Головне вивчити слова – мелодія сама лягає. А вже пісні, наприклад, Полтавщини мені вже треба сидіти і розшифровувати, як музиканту.

Зараз я працюю в Національному музеї народної архітектури та побуту України, який всі знають як Пирогово. Там займаюсь культурно-просвітницькою діяльністю, ми показуємо нематеріальну спадщину України в обрядах і святах.

— Ви розповідали, що багато подорожували Україною з фольклорними експедиціями, який досвід ви отримали з таких поїздок?

— Неймовірно люблю експедиції. Люблю бабусь і дідусів, до яких приходиш і вони знайомлять тебе з частиною їхнього повсякденного побуту, діляться своїми спогадами і вміннями. Для них це не є чимось незвичним чи таким вартісним, а для мене, як дослідниці, їхні знання є безцінними.

Кожна експедиція – це велике натхнення і розуміння того, що ми втрачаємо ці знання і традиції старших поколінь. Будь яка місія фольклориста – віднайти ті старовинні пісні, які ще можна почути в селах, записати їх та винести на публіку. Зробити так, щоб ними захопилися, і люди зрозуміли, що українська пісня то є класно, до неї можна звертатися сьогодні і завтра, адже вона завжди буде актуальною. Там настільки глибокий зміст і вкладено стільки душі, енергії, філосіфії, мудрості! Тому до фольклору потрібно повертатися, щоб отримувати наснагу і душевну розрядку.

Коли ми їздимо в експедиції, насправді, ми не бачимо якоїсь загальної картинки. Задаючи питання про традиції, дуже важко отримати інформацію від наших співрозмовців. Ми починаємо фіксувати деталі, коли бабусі починають поратися в себе вдома, на подвір’ї – випікати хліб, шити, готувати страви. І всі ці процеси вони супроводжують піснями, приказками, символічними рухами. Проблема в тому, що нашим бабусям не пояснили, що насправді їхні знання є безцінними.

— На вашу думку, який найспівучіший регіон України?

— Я скажу, що вся Україна співуча! Кожен регіон співає по-своєму, має свої традиції. В мене були випадки, коли мене запевняли, що в селі, куди я планувала експедицію, ніхто не співає і там нічого не розкажуть. А я все-таки знаходила цікавий матеріал. В день максимум можна побувати в двох населених пунктах, адже фізично важко віднайти і розговорити людину – носія народних традицій. Того року в мене була експедиція на Хмельниччину в Славутський район, де провела декілька днів і почула те, що шукала. Тому може впевнено сказати, що українську пісню можна віднайти в кожному куточку нашої країни.

— Скажіть, останнім часом ми бачимо масову зацікавленість етно-музикою, до неї звертаються виконавці різних стилів, від року до поп-музики.  З чим це пов’язано?

— Я думаю з тим, що в нас відбувся такий бум усвідомлення українства в суспільстві. І на хвилі цього підйому люди почали цікавитися етно-культурою. Насправді, в Україні вже з 80-их років діє дуже багато наукових фольклорних колективів, які досліджують і виконують народні пісні. А вже нинішнє суспільне зацікавлення породило ще більший попит на етно-музику. Можливо, хтось з виконавців просто женеться за популярністю. Але хочу зазначити, що зараз з’явилась неймовірна кількість народних автентичних пісень, які ще ніхто не чув. І те, що така музика звучить загалу це дуже добре.

— Як з’явився ваш проект з Романом Колядою «Коко-Меланж»?

— Я довгий час співала в колективі «ДомРа», який створили ми з відомим джазовим домристом Віктором Соломіним. Під час нашої співпраці ми познайомилися з піаністом, радіоведучим Романом Колядою, який приходив до нас на концерти. Ми почали активно спілкуватися, потім Роман з Віктором об’єдналися в «Коляда Квартет», який так само мав дуже цікаву програму (прим. два року тому «Коляда Квартет» також виступав в Чорноморську під час Джаз Коктебелю). Пізніше запросили мене заспівати декілька пісень разом. Взагалі для мене джазові музиканти – це імпровізатори, які роблять музику тут і зараз, і не бояться використовувати неймовірно величезний набір всього що звучить.

З Романом ми зійшлися за світоглядами і музичними вподобаннями, і потім зробили певну суміш етно з класичною джазовою музикою. Перше що вирішили – потрібно записати наші треки. В процесі їхнього запису в нас народилося ще пісні. Ми зробили декілька квартирників в Києві, щоб подивитися, як слухачі будуть сприймати наш дует, виступали на міжнародному форумі «Via Carpatia». Людям сподобалася створена нами атмосфера, звучання, яке вмістило світ етносу в поєднанні з сучасним світоглядом Романа. Воно так красиво одне з одним переплелося, що ми вирішили написати альбом нашого проекту «Коко Меланж», назва якого пішла від перших букв наших прізвищ, а меланж  означає «суміш».

— В Чорноморську щорічно проходить Всеукраїнський фестиваль «Серпневий заспів», на якому можна почути виступи народних хорових колективів з усієї країни. Яким на вашу думку має бути ідеальний фестиваль української народної пісні?

— Я знаю про ваш фестиваль, але ще ніколи його не відвідувала. Деколи я беру участь в журі різних конкурсів. Хочу наголосити, що в подібних конкурсах зустрічаються недоліки. Наприклад, як оцінювати колективи, які несуть суто автентичну культуру, яких заносять в нематеріальну спадщину ЮНЕСКО, з вторинними колективами, які переспівають народні пісні та роблять сучасні мікси, а також дитячими. Для мене ідеальний фестиваль фольклорної музики – це той, на якому ці речі розділені. Ми не можемо судити автентичних бабусь, які несуть свою культуру, співають старовинні пісні, вдягнені в одяг притаманний саме їхньому регіону. Їх треба просто запрошувати на концерти і допомагати зберегти їхню індивідуальність, обрядовість і традиції.

— Які, на вашу думку, головні складові фестивальної атмосфери?

— Коли я їхала на Джаз Коктебель, мені було цікаво подивитися, як можна поєднати джаз і море. Скажу, що ці речі поєднується шикарно! Взагалі будь-який фестиваль – це можливість побачити друзів, і познайомитися ще з більшою кількістю музикантів, зустріти цікавих і талановитих людей. Фестивалі дають людям живе спілкуватися, обмін досвідом, нові враження. А музичні – незвичні поєднання і творчі колаборації, взаємозв’язок між виконавцями і глядачами. Для мене музика, це, насамперед – живі емоції і можливість побачити щось краще поруч.

Фестивальна культура дає можливість робити щось нове, змінює свідомість і розширює кругозір. Так, класно буває сидіти вдома і слухати собі музику в записі. Але коли ти бачиш, що музика створюється в реальному часі, і ти можеш переживати спільні емоції з іншими людьми – це просто неперевершено.

Наша розмова тривала трохи більше півгодини, проте ми встигли торкнутися ще багатьох тем, стосовно розвитку сучасної української музики, фестивальної культури, ролі музики в навчанні молодого покоління. За словами Анастасії Колодюк, в освітньому процесі музика тепер повністю нівелюється. І це великий мінус. Якщо взяти за приклад культуру виховання дітей у Швеції – там перші уроки в початковій школі розпочинаються саме з музики. Такі люди виростають в іншу націю, де є правильний слухач, який приходить на джазовий концерт не за запрошенням друзів, а тому, що йому це дійсно подобається. Потрібно, щоб і в Україні ставало більше таких розумних слухачів, любов до якісної музики яких потрібно виховувати ще з дитинства.