«PUBLIC DRAMA»: МАНІФЕСТ ЩИРОСТІ ТА ГАРМОНІЇ З СОБОЮ

У Чорноморську прихильників гарної авторської музики не часто тішать своїми виступами виконавці з інших міст. До того ж більшість жителів міста звикли шукати цікаві культурні заходи в Одесі. Цю тенденцію намагається змінити молодіжне об’єднання «Фермата», яке й стало організатором березневого виступу гурту «Public Drama» в нашому місті. В кафе «100лица» учасниці гурту Марія Тимощук та Анастасія Бойченко виконали близько 15 композицій, серед яких – кавери на музичні хіти, власні пісні, написані на вірші відомих українських поетів. Після концерту ми зустрілися з дівчатами на інтерв’ю, під час якого вони розповіли про те, як виник гурт «Public Drama», як відбувались зйомки першого кліпу, який улюблений формат виступів та як звучить Одеса.

— Чи вперше ви виступаєте в Чорноморську? Розкажіть, як ви познайомилися з організаторами концерту?

 Анастасія: Це був наш другий концерт у Чорноморську, зіграти нас запросила «Фермата». Учасники цієї молодіжної організації грають у чудовому музичному гурті «Mistral’», з яким ми мали спільний концерт в «More music club». Взагалі нам дуже сподобався концерт у Чорноморську. Як на мене, в кафе зібралось досить багато слухачів, і була приємна атмосфера.

Марія: Ми боялися, що на концерт прийде мало людей у нас є друзі в Чорноморську, і більшість з них відпочиває переважно в Одесі. Завдяки Ірі Журенко організація заходу була на високому рівні, починаючи від його анонсування в соцмережах до налагодження музичного обладнання. Нас декілька разів питали, чи подобається афіша концерту, переживали, як ми доїдемо, знайдемо кафе.

  — Розкажіть, як виник ваш гурт?

А: Нашому колективу вже трохи більше трьох років. Із Машею ми познайомилися в університеті, вона навчалася на спеціальності «журналістика», а я на «видавничій справі». Якось на нашому факультеті проходив конкурс «Пісня року», на якому потрібно було виконати кавер на якусь «зимову» пісню. Тоді ми вперше виступили зі «Snow» RHCP і посіли друге місце. Цей кавер сподобався і нам, і слухачам. А потім ми спробували створити вже свої авторські пісні, записували їх на диктофон, викладали в соцмережі, отримували фідбеки.

М: Перший наш серйозний виступ стався десь через 2 місяці, як ми почали з Настею творити разом. Це було в часи Майдану, коли взимку біля пам’ятника Дюку збиралися небайдужі люди, за ініціативою яких на Приморському бульварі з’явилось акустичне піаніно. Повертаючись після репетиції додому, ми пішли до Дюка, і тоді на морозі вирішили заспівати одну з наших дебютних авторських пісень «Багаття згасло». Цей день став символічним початком нашої творчості.

— Що означає назва вашого гурту «Public Drama»?

А: Це те, про що наші пісні. Про суспільну драму, яка може бути і твоєю особистою водночас. Наш гурт створився в дуже непростий час для країни і для кожного з нас. Мені стає легше після того, як висловлю свої переживання й емоції в музиці. Це допомагає їх зафіксувати, перевести в інший стан і залишити в мистецтві.

М: «Public Drama» стала ідеальною назвою, нашим маніфестом. Намагаємось робити наші виступи максимально відвертими і щирими.

 

 — Як характеризуєте свій стиль?

А: Насправді, це одне з найпоширеніших питань, на яке ми три роки не знали відповіді. Але нещодавно ми придумали власне визначення стилю – «імпресіоністичне інді». Наша музика викликає у людей певні емоції, враження, які ми пережили самі і зафіксували. Це і є ознаками імпресіонізму. А інді («idependent») – говорить про те, що ми некомерційний гурт. У наших творах є елементи джазу, року, інших жанрів.

— Якими критеріями керуєтесь, коли відбираєте вірш українських поетів для вашої майбутньої пісні?

М: Особистими вподобаннями і відчуттям того, чи ляже він на музику. Це і є найосновнішими критеріями. Кожна з нас цікавиться українською поезією. Для нас не принципово те, наскільки автор зараз популярний, або ж скільки в нього прихильників. Часто вірші рекомендують самі друзі. У нашому репертуарі є пісні на твори поетів Розстріляного відродження і сучасників.

А: А ще в нас є пісні, написані на поезію наших друзів, а також на твори багатьох молодих митців, які невідомі широкому загалу. Нас надихнула творчість одеських поетів Дмитра Журавля, Станіслава Безмежного, київської поетеси Софії Костицької, є також перша англомовна пісня на твір Валентини Семеніхіної. До речі, наші слухачі відзначають, що пісні, створені на вірші друзів,  сприймають краще, адже є відчуття духовної близькості і того, що ми всі на одній хвилі.

 

— Дівчата, нещодавно ви зняли кліп на пісню «4:5». Розкажіть, як відбувався творчий процес?

А: Режисером кліпу став Максим Пшеничний, з яким ми познайомилися на одному з наших концертів. Максим тоді підійшов і сказав, що йому було б цікаво поспівпрацювати з нами. Ми погодились, адже якраз думали над тим, щоб зняти свій перший кліп, і вже мали певні ідеї.

М: Через те, що ми дуже зайняті люди, ми постійно відкладали зйомки. У нас було три знімальні дні, але один раз на місяць. Було задіяно декілька локацій, дві з яких – квартири наших друзів, і третя – нова сцена «Театру на Чайній», за це велика подяка його директорові Олександру Онищенку. Ми намагалися якнайкраще та реалістичніше передати атмосферу безсоння, пошуків музи. Обрали мінімалістичний стиль і для наших образів, і для оформлення локацій. Пісня «4:5» не з легких саме в емоційному плані, адже піж час зйомок потрібно було майже безперервно показувати справжні людські переживання, що досить виснажливо. Але нам цікаво було зануритися в знімальний процес і сподіваємось, що нашим слухачам подобається результат нашої творчої колаборації з Максимом.

— Часто ваші музичні зустрічі із слухачами відбуваються в форматі квартирників. Чому подобається саме такий формат?

 А: Наша музика камерна, орієнтована на затишну атмосферу і не підходить для того, щоб збирати людей на великих майданчиках. Приємно, коли бачимо на концерті багато своїх слухачів, які приходять пережити певні емоції, подумати про щось із заплющеними очима. Дуже подобається бачити їхню реакцію, вільно спілкуватися, знайомитися з цікавими людьми. Формат квартирника більш душевний, ти почуваєшся розслабленим, і тобі не світять в очі софіти.

М: Можна не заморочуватися з технікою, і під час виступів на квартирниках завжди більш спокійна атмосфера. А ми отримуємо можливість без якихось бар’єрів ділитися з людьми нашими історіями і творчістю.

А: Але ми не зациклюємося лише на такому форматі виступів. Беремо участь в одеських музичних фестивалях, у благодійних акціях, на які нас запрошують друзі. Якось виступали на вуличній сцені фестивалю «Alfa Jazz Fest» і посіли третє місце, переможців обирали шляхом голосування слухачів. Цього літа ми плануємо розширити географію наших виступів.

 — Якими цінностями керуєтесь в житті? Наскільки це допомагає в творчості?

А: Мені здається, що найголовніше в житті – досягнути гармонії, почуття душевного комфорту. І для мене це є важливим орієнтиром у творчості.

М: Я дуже поважаю чесніть в людях, у собі. Можу бути прямолінійною, що іноді заважає в творчості. Але загалом бути чесним допомагає тобі в багатьох випадках, ти завжди відповідаєш за себе і свої вчинки, а ще за кожну ноту, акорд і передані емоції.

— Що ви розумієте під словом «успіх»?

М: Успіх – це коли ти займаєшся улюбленою справою. Я не вірю в те, що успіх можна виміряти кількістю своїх досягнень в порівнянні з кимось іншим. Завжди стараюсь порівнювати себе з тою, якою я була в минулому. Але якщо за якийсь проміжок часу я чогось досягла і виросла в професійному плані, тоді для мене це успіх.

А:  Погоджуюсь з Машею. Для мене успіх – коли ти щасливий. Я не можу назвати успішною людиною ту, в якої все добре в кар’єрі, але є негаразди в особистому житті. Успіх – це коли ти балансуєш і від цього отримуєш задоволення.

— Хто ваша слухацька аудиторія?

А:  Це і молодь, і дорослі люди. Особливо приємно, коли на наші концерти приходять викладачі. Мій викладач з української літератури Ірина Нечиталюк мала незмінне правило для студентів, які прогулювали пари. За кожний пропуск вони мали прочитати вірш напам’ять. Колись мені також довелось відпрацьовувати пари, і я вчила твори Олени Теліги, Василя Симоненка, Василя Стуса. Деякі з них тепер звучать на наших концертах.

М: У нас досить різна аудиторія, бо людей приводить на концерти передусім інтерес до поезії – а це не залежить від віку і професії. Кожен концерт перетворюється на обмін емоціями та враженнями. Є випадки, коли ти даєш більше, а аудиторія менше, іноді навпаки. Але ти завжди відчуваєш, як енергія наповнює простір між людьми, коли є тонкий зв’язок, невидиме поле, від якого всі підзаряджаються. Такі миті неймовірно надихають, і ти хочеш так само віддячити слухачам теплом і щирістю.

— Якщо б вас попросили зіграти музику Одеси, що б ви зіграли?

М: Зробили б такий собі мікс: запис шуму моря, порту, чайки. Для мене Одеса містить в собі поєднання морської стихії та індустріальних рис. Обожнюю вид на морський порт! І до цього симбіозу звуків додала б ще нявкання одеського кота.

А: А ще в нас є цікавий інструмент рейнстік (посох дощу). Можна добре проілюструвати Одесу, просто перевертаючи його. Це б було звучання моря, а шум і атмосфера навколо – життя міста.

— Що б ви порадили музикантам, які тільки починають свій творчий шлях?

А: Мені здається, ця тема заслуговує окремого інтерв’ю. Хотілось би поділитися нашим досвідом, але мені здається, зараз ще зарано про це говорити.

М: Ми самі лише на початку свого творчого шляху. Щось знаємо, а щось ще ні. Тому хочемо побажати і собі, й іншим молодим гуртам експериментувати, частіше репетирувати, вміти іноді робити паузи і не забувати про домашню роботу – написання нових пісень.